4. Формування фонду заробітної плати на підприємстві

Розмір оплати праці залежить від складності і умов виконуваних робіт, професійно-ділових якостей робітника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства і максимальним розміром не обмежується.

Фонд заробітної плати – це загальна сума грошових коштів, направлена на оплату праці робітників і управлінського персоналу підприємства за визначений обсяг виконаної роботи або виробленої продукції, а також на оплату невідпрацьованого часу, який підлягає оплаті відповідно до чинного законодавства.
З метою планування та аналізу ефективності використання фонду заробітної плати його диференціюють за певними ознаками. За змістом та джерелами формування виділяють фонд основної заробітної плати,  фонд додаткової заробітної плати та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До фонду основної заробітної плати входять:
а) заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування та ін.) за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами працівників незалежно від форм систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;
б) суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою;
в) суми авторського гонорару працівникам мистецтва,  редакцій газет та журналів та інших підприємств і оплата їх праці, що здійснюється  за ставками  авторської винагороди,  нарахованої на даному підприємстві.
До фонду додаткової оплати праці включаються:
а) надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: кваліфікованим працівникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах; за класність водіям; персональні надбавки; за суміщення професій (посад); за роботу у важких шкідливих умовах та ін.
б) премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати,  включаючи премії за економію конкретних матеріальних ресурсів;
в) винагороди (процентні надбавки) за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві, передбачені чинним законодавством;

г) оплата праці у вихідні та святкові (робочі) дні, у понаднормовий час за розцінками, установленими законодавчими актами;
д) оплата за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;
е) оплата щорічних та додаткових відпусток відповідно до законодавства, грошових компенсацій за невикористану відпустку;
є) суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати;
ж) оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час, та інші виплати, передбачені чинним законодавством.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносять: оплату простоїв не з вини працівника; суми, що виплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим збереженням зарплати; винагороди за підсумками роботи за рік; одноразові заохочування; матеріальні допомоги, одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію та ін.
Залежно від одиниці виміру, за якою обчислюється фонд заробітної плати (людино-година, людино-день, людино-місяць тощо), розрізняють годинний, денний, місячний (квартальний, річний) фонд заробітної плати.Годинний фонд заробітної плати являє собою заробітну плату, нараховану робітникам за фактично відпрацьовані години в умовах нормальної тривалості зміни.
Денний фонд заробітної плати складають суми, нараховані за час фактичної роботи, а також суми, нараховані за невідпрацьований час. Він характеризує оплату фактично відпрацьованих людино-днів.
До суми денного фонду заробітної плати включають: годинний фонд заробітної плати; доплати за роботи в понаднормовий час і святкові дні, оплату внутрішньо змінних перерв у роботі не з вини робітника; оплату перерв у роботі матерів, які годують дітей; оплату внутрішньо змінного часу, витраченого на виконання державних та громадських обов'язків.
До місячного (квартального, річного) фонду заробітної плати включають: денний фонд заробітної плати; оплату чергових відпусток; винагороди за стаж роботи; виплату вихідної допомоги; оплату людино-днів, витрачених на виконання державних і громадських обов'язків; виплату заробітної плати робітникам, відрядженим на інші підприємства або для проходження навчання без виключення зі списків підприємства; оплату цілоденних простоїв не з вини робітника.
При плануванні й аналізі рівня оплати праці та використання фонду заробітної плати на підприємствах обчислюються показники середньої годинної, середньої денної, середньої місячної (квартальної) заробітної плати.
Середньогодинна заробітна плата характеризує рівень оплати праці за час чистої роботи і визначається діленням годинного фонду на кількість відпрацьованих людино-годин.
Середньоденна заробітна плата залежить від величини середньо-годинної заробітної плати, тривалості робочого дня (кількості годин роботи протягом дня) і від доплат, що не пов'язані з відпрацьованими людино-годинами протягом робочого дня. Рівень середньоденної заробітної плати визначається відношенням денного фонду заробітної плати до кількості відпрацьованих людино-днів.
Найбільш повною характеристикою, яка відбиває величину заробітної плати на підприємстві, у галузі чи в економіці в цілому, є середня місячна (річна) заробітна плата. Середня місячна заробітна плата визначається діленням місячного фонду оплати праці на середньомісячну облікову чисельність працівників.
       

 

5. Первинний облік праці та її оплати

Документальне оформлення нарахування заробітної плати залежить від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві. Типові форми первинної облікової документації з обліку праці затверджено наказом Держстату від 05.12.08 р. № 489 (далі – Наказ № 489), який набув чинності з 1 січня 2009 року. До них віднесено такі форми:

• П-1 Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу

• П-2 Особова картка

• П-3 Наказ (розпорядження) про надання відпустки

• П-4 Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)

• П-5 Табель обліку використання робочого часу

• П-6 Розрахунково-платіжна відомість працівника

• П-7 Розрахунково-платіжна відомість (зведена)

Підставами для нарахування заробітної плати працівникам з погодинною формою оплати праці є штатний розпис і табель обліку використання робочого часу. Штатний розпис – це організаційно-розпорядчий документ, в якому наведено організаційну структуру, перелік посад на підприємстві із зазначенням кількості працівників, які обіймають такі посади, і розмірів посадових окладів.

Типову форму штатного розпису затверджено тільки для бюджетних установ та організацій. Підприємства та організації інших форм власності розробляють форму штатного розпису самостійно, виходячи зі структури підприємства, положення про оплату праці, чисельності працівників тощо.

У загальному випадку штатний розпис містить гриф затвердження, заголовок і текст.

У тексті зазначають:

• найменування структурних підрозділів;

• найменування посад (професій);

• кількість штатних одиниць відповідної посади (професії);

• розміри посадових окладів (тарифних ставок) за кожною посадою;

• місячний фонд заробітної плати для працівників відповідної посади (професії) і в цілому по підприємству.

Для обліку використання робочого часу всіх категорій працівників, контролю за дотриманням ними встановленого режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці застосовують табель обліку використання робочого часу. Типова форма має рекомендаційний характер і складається з мінімальної кількості показників. Роботодавці можуть змінювати та/або доповнювати цю форму іншими показниками, необхідними для обліку використання робочого часу з урахуванням специфіки своєї діяльності.

Кожному працюючому присвоюється табельний номер. Якщо ж працівник звільняється (переводиться до іншого підрозділу), то його колишній табельний номер іншому працівникові не присвоюють, а залишають вільним не менше трьох років.

На працівника в Табелі зазвичай заповнюється тільки один рядок. Виняток становлять внутрішні сумісники, на них заповнюють два рядки: в одному зазначають час основної роботи, а в другому – час роботи за сумісництвом.

Для відображення використаного робочого часу за кожним днем місяця в Табелі відведено дві комірки. У верхній проставляють кількість відпрацьованих (чи невідпрацьованих) годин за відповідними видами витрат робочого часу, у нижній – умовне позначення видів витрат робочого часу. Умовні позначення відпрацьованого часу (буквене і числове) представлені на титульному аркуші Табеля типової форми № П-5.

Для нарахування основної заробітної плати працівникам-відрядникам використовують документи з обліку виробітку. Який саме це буде документ, залежить від прийнятої на підприємстві системи обліку виробітку та організації виконання самих робіт. Так, це може бути:

• рапорт про виробіток та приймання робіт;

• маршрутний лист (маршрутна карта);

• відомість про виробіток;

• наряди та інші документи.

Згідно з рапортом про виробіток здійснюють щоденне прийняття виробітку бригади (конвеєра) протягом звітного місяця. Розрахунок заробітної плати робітника (члена бригади) виконують на зворотному боці рапорту. Виробіток робітників (бригади) обліковують та оплачують за придатні вироби, прийняті на кінцевій операції за повною сумарною розцінкою всіх фактично виконаних операцій, закріплених за робітником (бригадою).

Маршрутний лист (маршрутна карта) є документом, що супроводжує партію деталей у процесі виробництва за операціями їх обробки в цехах. Його заздалегідь виписують на партії деталей згідно з графіком їх запуску у виробництво, технологічними картами тощо.

Наряд на відрядну роботу доцільно застосовувати на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типами виробництва, для обліку виконаних ремонтних робіт та окремих разових замовлень.

Наряди на відрядну роботу можуть бути:

1) індивідуальними (що видаються на одного працівника);

2) колективними (що видаються на групу (бригаду) робітників).

Під час виконання завдання в наряді зазначають висновок про технічне приймання роботи. У цьому випадку підрахунок суми заробітку, належного робітнику, здійснюють шляхом множення кількості виготовленої продукції (деталей, виробів) на встановлену розцінку.

Для нарахування заробітної плати водіям легкових і вантажних автомобілів можна використовувати подорожні листи. На сьогодні типові форми подорожніх листів для легкового та вантажного автомобілів скасовано. Проте суб’єкти господарювання на свій розсуд можуть застосовувати самостійно виготовлені бланки подорожніх листів.

Для обліку ручних та кінно-ручних робіт застосовують Обліковий лист праці та виконаних робіт у двох варіантах: перший – для бригади або ланки, другий – індивідуальний, на кожного працівника окремо. В облікових листах відображують назву робіт за відповідне число, відпрацьований час, обсяг виконаної роботи та нараховану суму оплати праці. По кожному виду робіт записують одиницю виміру, норму виробітку і розцінку.

Обліковий лист тракториста-машиніста застосовується для обліку робіт трактористів-машиністів протягом 5, 10, 15 днів, тобто залежно від того, як це передбачено планом документообігу. У ньому відображуються виконані роботи під ту чи іншу культуру, склад агрегату і агротехнічні умови їх виконання. Виконані  транспортні роботи тракторами оформляють Дорожнім листом трактора. Дорожній лист трактора виписує механік або бригадир кожного дня перед виїздом із гаражу і видають на руки трактористу.

Працівникам тваринництва зарплата нараховується в первинному документі Розрахунок нарахування оплати праці працівникам тваринництва.

Документами, що підтверджують суму витрат на оплату праці працівників підприємства, є розрахункові або розрахунково-платіжні відомості, Книга обліку розрахунків по оплаті праці.

На сьогодні наказом № 489 затверджено розрахунково-платіжну відомість працівника типової форми № П-6 і розрахунково-платіжну відомість (зведену) типової форми № П-7. Проте вони вже неабияк застаріли і є не дуже зручними для використання. Тому рекомендовано розробити власну вдосконалену форму розрахункової (розрахунково-платіжної) відомості.

У цих документах ведуть аналітичний облік розрахунків із оплати праці. Розрахунково-платіжні відомості складаються по окремих структурних підрозділах. У них записують усіх працівників підрозділу за категоріями із зазначенням прізвища, табельного номера, професії, посади, відпрацьовано днів (годин).

В окремі графи розділу «Нараховано» записують суми нарахованої основної і додаткової заробітної плати за її видами. У розділі «Утримано і виплачено» спочатку в окремих графах записують виданий із аванс в рахунок заробітку за першу половину минулого місяця.

Виплата заробітної плати проводиться за Відомостями на виплату грошей. Заповнюють їх чорнилом темного кольору чорнильною чи кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп’ютерних засобів або в інший спосіб, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів строку.

Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це вповноважений керівником (п. 3.4 Положення про касові операції).

 

6. Особливості оформлення трудових угод і оплата робіт за трудовими угодами.

Трудова угода за своєю суттю є цивільно-правовим договором, тобто договором підряду чи договором про надання послуг, укладеним обов’язково в письмовій формі, сторонами якого виступають роботодавець та працівник (підрядник). Предметом такої угоди є матеріалізований результат праці або завдання одноразового характеру. За цивільно-правовим договором, зокрема, за трудовою угодою/договором підряду оплачується не сам процес праці, а його кінцевий результат та оформляється актами виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Трудова угода укладається між підприємством і працівником, найнятим зі сторони для виконання конкретної роботи, якщо її неможливо виконати силами підприємства. Трудова угода повинна мати такі обов'язкові реквізити: назву, місце і дату складання; посаду, прізвище, ім'я, по батькові осіб, що підписали трудову угоду; зміст угоди; термін виконання роботи і суму заробітної плати, що належить працівникові; вимоги до якості роботи; термін і порядок виплати заробітної плати працівникові; адреси сторін, їх підписи, відбиток печатки підприємства.

Трудова угода складається у двох примірниках: перший залишається у замовника, а другий – у виконавця.        

Оплата за роботи, виконані за трудового угодою, здійснюється на підставі рахунка-заяви виконавця про оплату виконаних робіт, який подається на ім'я керівника підприємства окремими особами, які виконували ту чи іншу роботу.

Виплату готівки за рахунками-заявами про оплату виконаних робіт проводять на підставі ре30люції керівника підприємства за видатковим касовим ордером.

​

7. Облік щорічних і додаткових відпусток

Закон України «Про відпустки» встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховування дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

- додаткова відпустка за особливий характер праці;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

5) відпустка без збереження заробітної плати.

Тривалість щорічної основної відпустки становить не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам — до 56 календарних днів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи -26 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці визначається колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Загальна тривалість щорічної й додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, 69 календарних днів.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

• час фактичної роботи (у т.ч. на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;

• час, коли працівник не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т.ч. час оплаченого вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога з державного соціального страхування, за винятком частково оплаченої відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

• час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;

• час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

• інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Витрати, пов'язані з оплатою відпусток, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток здійснюється з бюджетних асигнувань на їх утримання.

Оплата інших видів відпусток, передбачених договором та угодами, трудовим договором, здійснюється з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток здійснюється в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Фінансування допомоги по вагітності та пологах, а також по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється з коштів державного соціального страхування.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток має становити не менше 24 календарних днів.

Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не припускається.

Розрахунок відпускних.

Нарахування відпускних провадиться виходячи із розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, помноженої на число оплачуваних днів. Розрахунковим періодом для нарахування виплат за час щорічної відпустки додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки є 12 календарних місяців роботи.

Необхідно підсумковий заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців або менший фактично відпрацьований період поділити на відповідну кількість календарних днів року або меншого, фактично відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, визначених законодавством). Потім одержану середньоденну заробітну плату помножити на число календарних днів відпустки.

Законодавством установлено 11 святкових та неробочих днів (ст. 73 Кодексу законів про пращо України):

1 січня – Новий рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

1 – День Міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День перемоги;

28 червня – День Конституції України;

24 серпня – День незалежності України;

14 жовтня – День захисника України;

25 грудня – Різдво Христове (католицьке);

1 день (неділя) – Великдень;

1 день (неділя) – Трійця.

Нарахування оплати здійснюється на підставі:

- наказу про відпустку;

- наказу про компенсацію за невикористану відпустку;

- копії свідоцтва про рік народження підлітка;

- наказу про звільнення з роботи та ін.

Методика нарахування розміру відпустки

1) беремо заробіток працівника за останні 12 календарних місяців, які він відпрацював перед місяцем в якому він йде у відпустку;

2) якщо працівник відпрацював менше року – заробіток за фактично відроблений час;

3) ділимо сумарний заробіток на кількість календарних днів без урахування святкових і неробочих днів або на фактичні календарні дні місяців у які працівник працював;

4) отриману цифру множимо на кількість днів відпустки.

Визначення розрахункового періоду

Найбільш загальним і розповсюдженим випадком буде коли працівник відпрацював рік або більше – в такому випадку за основу беремо 12 календарних місяців, що передують місяцю надання відпустки.

А що робити, коли працівник відпрацював менше року – тоді беремо фактичний час роботи (з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1 го числа місяця, в якому надається відпустка). Тобто в розрахунок приймаються тільки повністю відпрацьовані місяці. Зрозуміло, що якщо працівник прийнятий на роботу в перший робочий день місяця – то цей місяць включається до розрахунку.

Також із календарних днів слід виключити:

• дні простою не з вини працівника, за які за працівником частково зберігався заробіток;

• дні, коли працівники не працювали в зв’язку з встановленням режиму неповного робочого тижня через незалежні від них причини;

• час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (6 річного віку – за медичним висновком);

• дні відпустки без збереження зарплати як пост. 25, так і пост. 26 Закону про відпустки.

Суму заробітної плати за весь час відпустки необхідно виплатити працівникові не пізніше ніж за 3 дні до його початку(ст. 21 Закону про відпустки, ст. 115 КЗпП). Причому в даному випадку маються на увазі календарні дні.

  

8. Особливості нарахування інших додаткових оплат

Якщо на безперервно діючих підприємствах припинити роботу не можливо у зв’язку з виробничо-технічними умовами, то згідно законодавства допускається робота в святкові та неробочі дні. Оплата праці в ці дні відповідно до статті 107 КЗпП нараховується у подвійному розмірі:

-відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;

-робітникам, праця яких нараховується за погодинними або денними ставками в розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

-працівники, які одержують місячний оклад – в розмірі одинарної погодинної чи денної ставки понад оклад, якщо робота в святкові чи неробочі дні виконувалась в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної часової чи денної ставки понад оклад, якщо робота виконувалась понад місячну норму.

Оплата у вказаному розмірі здійснюється за часи, фактично відпрацьовані в святкові і неробочі дні.

За бажанням працівника грошова компенсація за роботу в святкові і неробочі дні може бути замінена наданням йому іншого дня відпочинку. В цьому випадку оплата за роботу в святковий і неробочий день нараховується в одинарному розмірі.

Надбавка до заробітної плати за безперервний стаж роботи у цьому господарстві нараховується трактористам-машиністам і робітникам тваринництва в таких розмірах від суми річного заробітку:

-стаж роботи від 2 до 5 років – 8%

-стаж роботи від 5 до 10 років – 10%

-стаж роботи від 10 до 15 років – 13%

-стаж роботи більше 15 років – 16%

Безперервний стаж роботи за спеціальністю у цьому господарстві встановлюється комісією у складі: керівника підприємства, робітника відділу кадрів, головного бухгалтера, представника профспілкового органу. Основним документом для визначення стажу є трудова книжка, яка засвідчує роботу за спеціальністю.

Виплати надбавки за стаж роботи в господарстві вищезазначених категорій працівників може здійснюватися одноразово в кінці року або періодами (щомісяця або поквартально). Умови виплати надбавки за стаж роботи повинні бути передбачені в колективному договорі, затвердженому в господарстві.

Виплати надбавки за стаж роботи в господарстві також можуть здійснювати всім іншим категоріям робітників господарства, якщо розмір і порядок нарахування передбачено в колективному договорі.

Надбавка за класність нараховується таким працівникам:

-трактористам-машиністам 1 класу – 20%, 2 класу – 10%.

-водіям автомобілів і автобусів 1 класу – 20%, 2 класу – 10%

-працівникам тваринницьких ферм «Майстер тваринництва»  1 класу – 20%, 2 класу – 10%

-працівникам рослинництва «Майстер зрошення» 1 класу – 20%, 2 класу – 10%.

Надбавку за класність трактористам-машиністам нараховують за виконані механізовані роботи, у тім числі і за роботи, виконані на стаціонарних установках (приготування вітамінного борошна, обслуговування машин на току тощо).

Трактористам-машиністам, зайнятим на кінно-ручних, господарських і ремонтних роботах, надбавку за класність не нараховують.

Надбавку за класність водіям нараховують у встановлених розмірах на весь заробіток за тарифом, в тім числі і за години надурочної роботи.

Надбавку за класність не нараховують за час, оплачуваний по середньому заробітку (відпустка, дні тимчасової непрацездатності, виконання громадських обов’язків), за час ремонту автомобілів, коли водії за рішенням адміністрації переведені робітниками ремонтної майстерні і праця їх оплачується за виконану роботу за нормами і розцінками, встановленими для оплати ремонтних робіт.