8.1 Загальні принципи побудови обліку основних господарських процесів
Господарська діяльність підприємства пов'язана з використанням коштів, матеріальних і нематеріальних засобів, які постійно перебувають у безперервному русі, кругообороті. Кругооборот засобів здійснюється через господарські процеси. Вони є найважливішим об'єктом бухгалтерського обліку і відображають господарську діяльність кожного підприємства. Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій, спрямованих на виконання певного господарського завдання.
Господарські процеси або процеси операційного циклу — постачання (придбання), виробництво, реалізація збут) відображають процес кругообороту капіталу, спричинений функціонуванням товарно-грошових відносин.
Вперше ідею відображення кругообороту вартостей засобів обґрунтував французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) у розробленій ним "Економічній таблиці кругообороту капіталу".
Економічний зміст кожної стадії кругообороту капіталу відображається в системному бухгалтерському обліку за допомогою рахунків.
Процес постачання пов'язаний з використанням рахунків бухгалтерського обліку грошових коштів, розрахунків, засобів та предметів праці. Процес виробництва відображається на рахунках витрат виробництва і готової продукції. Процес реалізації відображається на рахунках собівартості реалізації, грошових коштів та розрахунків.
Господарські процеси є найважливішими об'єктами бухгалтерського обліку, оскільки характеризують рух засобів у системі кругообороту капіталу. При цьому засоби (капітал) можуть набувати у процесі цього руху таких форм: грошової, товарної і виробничої. Так, у процесі постачання (придбання) відбувається зміна форми капіталу: з грошової в товарну. Підприємство для потреб виробництва за грошові кошти купує необхідні фактори виробництва (основні засоби, виробничі запаси, працю). У процесі виробництва придбані матеріальні та трудові ресурси взаємодіють, результатом чого, з одного боку, виступають витрати на виробництво продукту (матеріальні, трудові, фінансові), з іншого — результати виробництва (готова продукція, виконані роботи, надані послуги), тобто товарна (факторна) форма капіталу переходить у виробничу, а потім, за винятком незавершеного виробництва, у — товарну. У процесі реалізації товарна форма вартості знову змінюється грошовою. Ця зміна відбувається на новій основі, оскільки вироблений і проданий товар має вже більшу вартість, ніж та, що була авансована у процесі постачання (придбання) ресурсів.
Кругооборот капіталу і пов'язані з ним господарські процеси операційного циклу динамічні, оскільки здійснення будь-якого господарського процесу потребує не тільки змінюваності форми капіталу, а і збільшення або зменшення (зміни) активів і зобов'язань. Це приводить до змін у структурі активів і пасивів підприємства (структурних зрушень), що обумовлює платоспроможність (ліквідність) підприємства і рівень його фінансової стабільності (залежності від зовнішніх джерел). Динаміка господарських процесів приводить до зростання обсягів і масштабів діяльності на якісно новій відтворювальній основі. Кожен операційний цикл може відрізнятися від попереднього за обсягами і структурними змінами в активах і зобов'язаннях за сталими позитивними показниками. Цю обставину необхідно враховувати, приймаючи управлінські рішення щодо перспектив розвитку підприємства.
Господарські процеси характерні для всіх видів економічної діяльності, вони класичні для будь-якого бізнесу, метою якого є отримання вигоди або прибутку. Види економічної діяльності (промисловість, сільське господарство, торгівля, фінанси тощо) відрізняються лише за тривалістю та обсягами того чи іншого процесу, при цьому послідовність їх здійснення залишається незмінною.
Господарські процеси органічно взаємопов'язані і взаємообумовлені, оскільки відображають у цілому рух капіталу в процесі його відтворення. Кожна стадія кругообороту є певним модулем з певною системою інформаційного відображення, яка забезпечує наступну стадію. Так, придбані за грошові кошти матеріальні та трудові ресурси необхідні для наступного процесу як фактори виробництва, а вироблена і відвантажена замовнику продукція є основою для здійснення розрахунків доходу від реалізації продукції. Взаємодія всіх господарських процесів як єдиного цілого приводить до кінцевого підсумку, а саме до отримання фінансового результату.
Кожен господарський процес (постачання, виробництво, реалізація) має цільовий характер та економічну доцільність. Мета процесу постачання — забезпечення підприємства необхідними ресурсами; виробництва — використання факторів виробництва з метою отримання продукції; реалізації — збут продукції та отримання прибутку. У кожному господарському процесі, як і в операційному циклі в цілому, необхідно прагнути забезпечити економічну ефективність.
На таких загальнометодологічних засадах ґрунтується облік основних господарських процесів і фінансових результатів підприємства. Розуміння та дотримання їх дає можливість отримати для потреб оперативного управління та контролю своєчасну і якісну інформацію про кількісні та якісні показники господарських процесів і операційного циклу в цілому.
8.2 Побудова бухгалтерського обліку процесу постачання
Процес постачання полягає в забезпеченні підприємства необхідними для його діяльності засобами — сировиною та матеріалами, паливом і запасними частинами, іншими матеріальними цінностями відповідно до укладених угод і договорів щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства.
Основними завданнями бухгалтерського обліку придбання матеріальних цінностей є:
-
правильне і своєчасне встановлення обсягів закупівлі;
-
облік надходження матеріальних цінностей на підприємство;
-
облік розрахунків з постачальниками за придбані засоби та підрядниками за транспортно-заготівельні витрати;
-
визначення фактичної собівартості закуплених матеріальних ресурсів.
Основним моментом обліку процесу постачання є облік розрахункових операцій з постачальниками та підрядниками.
Постачальники - це юридичні або фізичні особи, які здійснюють постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, палива, матеріалів, запасних частин, МШП), надають послуги, виконують роботи.
Підрядники - це спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при споруджені об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво.
Основними джерелами інформації для контролю розрахункових відносин з постачальниками і підрядниками є первинні документи. Порядок та форми розрахунків між покупцем і постачальником визначаються в господарських договорах або контрактах купівлі-продажу.
Надходження основних засобів оформлюється Актом приймання-передачі (ф. № 03-1), в якому зазначаються первісна вартість об’єкта, коротка технічна характеристика, місце експлуатації. До акта додається технічна документація, яка стосується цього об’єкта.
Підставою для оприбуткування виконаних робіт є Акт прийнятих робіт.
Основними типовими документами з оприбуткування запасів від вітчизняного постачальника є накладні, товаротранспортні накладні, залізничні накладні, акти про приймання матеріалів, податкові накладні тощо.
Платіжними документами, які використовуються при операціях оплати товару є рахунки-фактури, платіжні доручення, виписки банків тощо.
Імпортні товари на складі покупця оприбутковують на підставі зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, вантажної митної декларації, приймального акта і акта експертизи торговельно-промислової палати, комерційних документів (рахунків-фактур, інвойсів, що підтверджують митну вартість товару), транспортних накладних. При купівлі товару за іноземну валюту обов’язково складається довідка бухгалтерії про наявність курсових різниць при перерахуванні грошей.
У разі виявлення недостачі складається рекламаційний акт, в якому зазначається невідповідність якості, комплектності, стан тари, упаковки і маркування.
Оцінка придбаних ТМЦ у бухгалтерському обліку здійснюється за первинною (фактичною) собівартістю, яка складається з таких фактичних витрат:
-
сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
-
сум ввізного мита;
-
сум непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
-
транспортно-заготівельних витрат (оплата тарифів, фрахту, транспортування, страхування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо);
-
інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
До транспортно-заготівельних витрат належать витрати на заготівлю, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування засобів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню вантажу та інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях.
Транспортно-заготівельні витрати включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.
Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів.
Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишків запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.
Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги ведеться на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками». На кредиті рахунка 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» відображається заборгованість за одержані від постачальників і підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, на дебеті - її погашення, списання тощо.
8.3 Побудова бухгалтерського обліку процесу виробництва
Процес виробництва є одним з основних процесів господарської діяльності та представляє собою сукупність операцій по виготовленню продукції.
Бухгалтерський облік процесу виробництва, з одного боку, відображає витрати на виготовлення продукції, виконання будь-яких робіт, а з іншого – здійснює контроль за доцільністю цих витрат за допомогою обчислення собівартості окремих виробів або робіт і порівняння фактичної собівартості з плановою, кошторисною або фактичною собівартістю минулих періодів.
До основних завдань обліку виробництва відносяться:
-
виявлення фактичних витрат на виробництво;
-
визначення (калькулювання) фактичної собівартості виготовленої продукції;
-
контроль за виконанням плану випуску продукції і виявлення результатів виробничої діяльності підприємства.
Калькуляція – це спосіб групування витрат і визначення собівартості придбаних матеріальних цінностей, виготовленої продукції та виконаних робіт в грошовому виразі. Об’єкт калькуляції – це вид чи однорідна група придбаних матеріальних цінностей, виготовлених виробів, виконаних робіт чи наданих послуг, собівартість яких необхідно обчислити. Статтею калькуляції називають певний вид витрат, що складають собівартість. Кожна галузь господарства в залежності від її особливостей має свій перелік статей калькуляції.
Калькуляція собівартості продукції визначається різними методами в залежності від її виду, типу, характеру організації виробництва. За критерій для такого розподілу беруть будь-який вимірник виробничої діяльності, який і є базою розподілу, наприклад число відпрацьованих людино-годин, сума нарахованої зарплати виробничих робітників, кількість випущених виробів тощо.
Для успішного здійснення господарської діяльності необхідно, щоб ціна кожної одиниці виготовленої продукції покривала витрати. Витрати на виробництво класифікуються за різними ознаками:
-
за місцем виникнення витрат (виробництво, цех, дільниця, служба);
-
за видами продукції ( вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валова продукція, товарна продукція, реалізована продукція);
-
за видами витрат ( за статтями калькуляції, за економічними елементами);
-
за способами перенесення вартості на продукцію ( прямі, непрямі);
-
за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат ( умовно-постійні, умовно-змінні);
-
за календарними періодами ( поточні, одноразові).
До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати тощо, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.
До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції ( витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.
До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.
Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюються. До них належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
До виробничої собівартості продукції включаються такі витрати:
1) прямі матеріальні витрати:
-
сировина і матеріали;
-
куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;
-
інші прямі матеріальні витрати;
2) прямі витрати на оплату праці:
-
заробітна плата робітників;
-
інші виплати робітникам;
3) інші прямі витрати:
-
відрахування на соціальні заходи;
-
амортизація;
-
інші прямі витрати;
4) загальновиробничі витрати (витрати на управління персоналом).
Для обліку виробничих витрат і визначення собівартості виготовленої продукції призначений активний рахунок 23 «Виробництво».
Основним завданням рахунку 23 є накопичення виробничих витрат і визначення (калькуляція) фактичної собівартості виготовлених виробів. Тому він називається калькуляційним рахунком.
Аналітичний облік на рахунку 23 ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництв, за видами продукції, робіт і послуг.
По дебету цього рахунку відображаються прямі витрати, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг і визначається фактична собівартість виготовленої продукції.
Основними первинними документами при відображенні витрат є: наряди на оплату праці, табелі обліку використання робочого часу, прибуткові і видаткові касові ордери, накладні, авансові звіти, рахунки-фактури, прибуткові ордери, довідки бухгалтерії тощо.
Прямі витрати, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, списуються в дебет рахунку 23 з кредиту рахунків виробничих запасів, розрахунків з персоналом з оплати праці та ін. По кредиту рахунка 23 списуються готові вироби, які були випущені з виробництва і надійшли на склад, тобто відображаються суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці суми можуть списуватися з рахунку 23 в дебет рахунків 26 «Готова продукція» тощо. Залишок по рахунку 23 на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва. Сальдо може бути тільки дебетовим і означає суму витрат незавершеного процесу виробництва. Залишок відображається в розділі 2 активу балансу.
Окрім прямих витрат до собівартості продукції включається частина загальновиробничих витрат, що збираються на окремому рахунку і в кінці місяця підлягають розподілу.
Для узагальнення інформації про витрати по обслуговуванню виробництва призначений рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Зокрема, на цьому рахунку відображаються наступні витрати, пов’язані з управлінням виробництвом: оплата службових відряджень; амортизаційні відрахування; витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва; витрати на обслуговування виробничого процесу; на пожежну та сторожову охорону; знос МШП; платежі з обов’язкового страхування; інші виробничі витрати.
Загальновиробничі витрати відображаються на рахунку 91 з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та ін. Витрати, зібрані на рахунку 91 в кінці звітного періоду списуються в дебет рахунку 23.
Загальновиробничі витрати між різними видами продукції розподіляються:
-
пропорційно сумі основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг);
-
пропорційно сумі основних витрат без вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів.
Після розподілу та списання непрямих затрат на рахунку 91 сальдо не залишається. Цей рахунок закривається і в балансі не відображається. Таким чином, основним призначенням рахунку 91 є накопичення та розподіл непрямих витрат. Саме тому цей рахунок називається збірно-розподільчим.
Крім витрат, пов’язаних з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг на рахунку 23 відображаються витрати допоміжних виробництв.
Допоміжними називають виробництва, які не беруть безпосередньо участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, ремонтно-механічний тощо.
Таким чином, записи по обліку виробництва характеризуються такою кореспонденцією рахунків:
а) на списання прямих матеріальних затрат на підставі накладних лімітно-забірних карток, рахунків постачальників:
Дт 23 Кт 20,22,63
б) на списання прямих витрат на оплату праці на підставі нарядів, табелів робочого часу:
Дт 23 Кт 66, 651,652,653,656
в) на розподіл та віднесення загальновиробничих затрат на підставі довідки бухгалтерії:
Дт 23 Кт 91
г) на оприбуткування готової продукції, яка надійшла з виробництва за фактичною собівартістю на підставі накладної:
Дт26 Кт23
Заключним етапом обліку витрат і обчислення собівартості одиниці продукції є калькуляція. Зібрані по дебету рахунку 23 прямі і непрямі витрати складають в загальній сумі фактичну собівартість виготовлених виробів.
Облік виробництва повинен забезпечити визначення фактичної собівартості не тільки всієї продукції, але й окремих її вид.
Фактична собівартість окремих видів продукції визначається на підставі використання даних аналітичного обліку процесу виробництва. Для визначення собівартості продукції за звітний період необхідно до суми незавершеного виробництва на початок звітного періоду додати суму витрат звітного періоду та вирахувати суму незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.
8.4 Побудова бухгалтерського обліку процесу реалізації
Процес реалізації — це сукупність операцій з продажу готової продукції споживачам. У процесі реалізації натуральна форма продукту в результаті обміну набуває грошової форми.
Обліковими завданнями реалізації готової продукції, робіт і послуг є:
-
забезпечення інформації про обсяг і структуру реалізованої підприємством продукції (робіт і послуг);
-
облік і контроль виконання договірних зобов'язань щодо поставки товарної продукції;
-
облік нарахування та сплати належних до обсягу реалізації податків та зборів;
-
визначення ціни реалізації та фінансових результатів як у цілому за підприємством, так і за окремими видами продукції, робіт і послуг.
Процес реалізації, пов'язаний, з одного боку, з відвантаженням виробником готової продукції та передачі її покупцеві, а з іншого — з одержанням грошових коштів та їх еквівалентів і їх зарахуванням на рахунки продавця. Обсяг реалізованої продукції має дві оцінки: фактична собівартість реалізованої продукції і ціна реалізації (продажна вартість) товару, їх порівняння дає змогу визначити фінансовий результат реалізації: прибуток чи збиток.
Якщо ціна реалізації (продажна вартість) реалізованої продукції вища фактичної собівартості реалізованої продукції, операція прибуткова, якщо навпаки — збиткова.
Облік процесу реалізації здійснюється за допомогою системи рахунків бухгалтерського обліку: 26 "Готова продукція", 90 "Собівартість реалізації", 70 "Доходи від реалізації", 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами", 64 "Розрахунки за податками й платежами", 79 "Фінансові результати" та ін.
На синтетичному рахунку 90 "Собівартість реалізації" узагальнюється інформація про фактичну собівартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт і наданих послуг. За дебетом цього рахунка відображають виробничу собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг, фактичну собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), за кредитом — списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати".
При відвантаженні готової продукції покупцеві та передачі виконаних робіт і наданих послуг замовнику дебетують рахунок 90 "Собівартість реалізації" і кредитують рахунки 26 "Готова продукція", 25 "Напівфабрикати", 28 "Товари" та ін.
Відвантажена продукція - це продукція, відвантажена покупцям або здана транспортним організаціям для доставки її покупцям. Відвантаження або відпуск продукції, виконаних робіт і послуг зі складу покупцям проводяться на підставі первинних документів: наказів, накладних або розпоряджень відділу збуту. У первинній документації вказують номер замовлення та адресу, за якою відправляють продукцію; кількість місць; вид упаковки; масу та інші дані, що характеризують відвантажену продукцію.
Фактичний відпуск готової продукції місцевим покупцям безпосередньо зі складу або цеху оформлюють на підставі доручення на право одержання цінностей, накладної, а іногороднім покупцям - товарно-транспортної накладної.
Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включають до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат — 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності". Наприкінці місяця сума дебетового обороту за рахунком 90 "Собівартість реалізації" списується з кредиту на дебет рахунка 79 "Фінансові результати".
На дебет рахунка 79 "Фінансові результати" також списують із кредиту відповідних рахунків адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Отже, рахунок 90 "Собівартість реалізації" є номінальним, обороти за дебетом і кредитом якого характеризують фактичну собівартість реалізації, яка є складовою валових витрат для податкового обліку і формує витратну (дебетову) сторону рахунка 79 "Фінансові результати" та є необхідною базою для складання фінансової звітності й податкової декларації.
Після відвантаження готової продукції, товарів покупцеві, передачі виконаних робіт і послуг замовнику процес реалізації переміщується у сферу розрахунків. У момент реалізації продавець передає покупцеві необхідну супровідну документацію та розрахункові документи. У рахунках, рахунках-фактурах, які виставляються покупцям і замовникам поряд із сумою за товар вказують окремим рядком податок (акцизний збір, податок на додану вартість тощо) або знижку.
Розрахунковими документами є договір-угода, рахунки-фактури, платіжні вимоги, виписані на основі рахунків-фактур, специфікації. у розрахункових документах містяться дані про відвантажену продукцію (найменування, кількість. ціна, вартість тощо).
Ціну, по якій підприємство реалізує продукцію, називають відпускною ціною реалізації.
Момент пред'явлення розрахункових документів або їх оплати є визнанням доходу від реалізаційної операції. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – це сума грошових коштів, які надійшли на рахунок в банку або в касу підприємства за вироблену і доставлену замовникам ( покупцям) продукцію, виконані роботи або надані послуги.
Реалізаційні доходи або,як їх називають, операційні доходи, поділяють на систематичні (основні) і несистематичні(випадкові).
Моментом реалізації вважається дата відвантаження, передачі продукції та подання в банк платіжних документів або дата зарахування на поточний рахунок платежу від покупця. При цьому дебетують рахунки 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", 30 "Каса", 31 "Рахунки в банках" та ін. і кредитують рахунки 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інший операційний дохід", 74 "Інші доходи" та ін. Отримана продавцем від покупця вартість продукції, товарів за їх реалізаційними цінами називається доходом або виручкою від реалізації. Одночасно на суму належних до сплати податків та зборів з реалізації дебетують рахунки доходів від реалізації (70, 71) і кредитують рахунок 64 "Розрахунки за податками і платежами".
Отже, на рахунку 70 "Доходи від реалізації" узагальнюється інформація про доходи від реалізації готової продукції, товарів, робіт і послуг, а також про суму знижок, наданих покупцям, та про інші вирахування з доходу (непрямих податків, зборів). За кредитом цього рахунка протягом місяця відображають суму загального доходу (виручки) разом із сумою непрямих податків і зборів, що включені до ціни продажу, а за дебетом — щомісячне відображення належної суми непрямих податків і зборів, що підлягають перерахуванню їх одержувачам (як правило, бюджету), щомісячне віднесення суми чистого доходу на рахунок 79 "Фінансові результати".
Отже, рахунок 70 "Доходи від реалізації" є номінальним і формує дані про валові та чисті доходи (виручку) від реалізації продукції для потреб складання фінансової звітності й податкової декларації.
Як бачимо, на рахунках доходів і витрат накопичується інформація в розрізі видів та груп продукції. Наприкінці місяця (звітного періоду) рахунки доходів і витрат закриваються списанням їх даних на фінансові результати. При цьому на суму одержаних чистих доходів дебетують рахунок 70 "Доходи від реалізації" і кредитують рахунок 79 "Фінансові результати", а на суму понесених витрат дебетують рахунок 79 "Фінансові результати" і кредитують рахунок90 "Собівартість реалізації". Отже, рахунок 79 "Фінансові результати" є номінальним, за кредитом якого відображають суму чистих доходів від реалізації продукції, а за дебетом — фактичну собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт і послуг та адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності.
Порівнюючи одержані доходи та понесені витрати визначають фінансовий результат: перевищення суми одержаних чистих доходів над валовими витратами показує прибуток, а перевищення валових витрат над чистими доходами показує збиток. Наприкінці звітного періоду (місяця, кварталу) сальдо рахунка 79 "Фінансові результати" переносять на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" і рахунок 79 "Фінансові результати" при цьому закривають.