Процес виробництва є одним з основних процесів господарської діяльності та представляє собою сукупність операцій по виготовленню продукції.

Бухгалтерський облік процесу виробництва, з одного боку, відображає витрати на виготовлення продукції, виконання будь-яких робіт, а з іншого – здійснює контроль за доцільністю цих витрат за допомогою обчислення собівартості окремих виробів або робіт і порівняння фактичної собівартості з плановою, кошторисною або фактичною собівартістю минулих періодів.

До основних завдань обліку виробництва відносяться:

• виявлення фактичних витрат на виробництво;

• визначення (калькулювання) фактичної собівартості виготовленої продукції;

• контроль за виконанням плану випуску продукції і виявлення результатів виробничої діяльності підприємства.

Калькуляція – це спосіб групування витрат і визначення собівартості придбаних матеріальних цінностей, виготовленої продукції та виконаних робіт в грошовому виразі. Об’єкт калькуляції – це вид чи однорідна група придбаних матеріальних цінностей, виготовлених виробів, виконаних робіт чи наданих послуг, собівартість яких необхідно обчислити. Статтею калькуляції називають певний вид витрат, що складають собівартість. Кожна галузь господарства в залежності від її особливостей має свій перелік статей калькуляції.

Калькуляція собівартості продукції визначається різними методами в залежності від її виду, типу, характеру організації виробництва. За критерій для такого розподілу беруть будь-який вимірник виробничої діяльності, який і є базою розподілу, наприклад число відпрацьованих людино-годин, сума нарахованої зарплати виробничих робітників, кількість випущених виробів тощо.

Для успішного здійснення господарської діяльності необхідно, щоб ціна кожної одиниці виготовленої продукції покривала витрати. Витрати на виробництво класифікуються за різними ознаками:

• за місцем виникнення витрат (виробництво, цех, дільниця, служба);

• за видами продукції ( вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валова продукція, товарна продукція, реалізована продукція);

•  за видами витрат ( за статтями калькуляції, за економічними елементами);

• за способами перенесення вартості на продукцію ( прямі, непрямі);

• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат ( умовно-постійні, умовно-змінні);

• за календарними періодами ( поточні, одноразові).

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати тощо, які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції ( витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюються. До них належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

До виробничої  собівартості продукції включаються такі витрати:

1) прямі матеріальні витрати:

• сировина і матеріали;

• куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

• інші прямі матеріальні витрати;

2) прямі витрати на оплату праці:

• заробітна плата робітників;

• інші виплати робітникам;

3) інші прямі витрати:

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші прямі витрати;

4) загальновиробничі витрати (витрати на управління персоналом).

 Для обліку виробничих витрат і визначення собівартості виготовленої продукції призначений активний рахунок 23 «Виробництво».

Основним завданням рахунку 23 є накопичення виробничих витрат і визначення (калькуляція) фактичної собівартості виготовлених виробів. Тому він називається калькуляційним рахунком.

Аналітичний облік на рахунку 23 ведеться у розрізі видів основного та допоміжного виробництв, за видами продукції, робіт і послуг.

По дебету цього рахунку відображаються прямі витрати, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг і визначається фактична собівартість виготовленої продукції.

Основними первинними документами при відображенні витрат є: наряди на оплату праці, табелі обліку використання робочого часу, прибуткові і видаткові касові ордери, накладні, авансові звіти, рахунки-фактури, прибуткові ордери, довідки бухгалтерії тощо.

Прямі витрати, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, списуються в дебет рахунку 23 з кредиту рахунків виробничих запасів, розрахунків з персоналом з оплати праці та ін. По кредиту рахунка 23 списуються готові вироби, які були випущені з виробництва і надійшли на склад, тобто відображаються суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці суми можуть списуватися з рахунку 23 в дебет рахунків 26 «Готова продукція» тощо. Залишок по рахунку 23 на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва. Сальдо може бути тільки дебетовим і означає суму витрат незавершеного процесу виробництва. Залишок відображається в розділі 2 активу балансу.

Окрім прямих витрат до собівартості продукції включається частина загальновиробничих витрат, що збираються на окремому рахунку і в кінці місяця підлягають розподілу.

Для узагальнення інформації про витрати по обслуговуванню виробництва призначений рахунок 91 «Загальновиробничі витрати».  Зокрема, на цьому рахунку відображаються наступні витрати, пов’язані з управлінням  виробництвом: оплата службових відряджень; амортизаційні відрахування; витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва; витрати на обслуговування виробничого процесу; на пожежну та сторожову охорону; знос МШП; платежі з обов’язкового страхування; інші виробничі витрати.

Загальновиробничі витрати відображаються на рахунку 91 з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та ін. Витрати, зібрані на рахунку 91 в кінці звітного періоду списуються в дебет рахунку 23.

Загальновиробничі витрати між різними видами продукції розподіляються:

• пропорційно сумі основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг);

• пропорційно сумі основних витрат без вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Після розподілу та списання непрямих затрат на рахунку 91 сальдо не залишається. Цей рахунок закривається і в балансі не відображається. Таким чином, основним призначенням рахунку 91 є накопичення та розподіл непрямих витрат. Саме тому цей рахунок називається збірно-розподільчим.

Крім витрат, пов’язаних з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг на рахунку 23 відображаються витрати допоміжних виробництв.

Допоміжними називають виробництва, які не беруть безпосередньо участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, ремонтно-механічний тощо.

Таким чином, записи по обліку виробництва характеризуються такою кореспонденцією рахунків:

а) на списання прямих матеріальних затрат на підставі накладних лімітно-забірних карток, рахунків постачальників:

Дт 23 Кт 20,22,63

б) на списання прямих витрат на оплату праці на підставі нарядів, табелів робочого часу:

Дт 23 Кт 66, 651,652,653,656

в) на розподіл та віднесення загальновиробничих затрат на підставі довідки бухгалтерії:

Дт 23 Кт 91

г) на оприбуткування готової продукції, яка надійшла з виробництва за фактичною собівартістю на підставі накладної:

Дт26 Кт23

Заключним етапом обліку витрат і обчислення собівартості одиниці продукції є калькуляція. Зібрані по дебету рахунку 23 прямі і непрямі витрати складають в загальній сумі фактичну собівартість виготовлених виробів.

Облік виробництва повинен забезпечити визначення фактичної собівартості не тільки всієї продукції, але й окремих її вид.

Фактична собівартість окремих видів продукції визначається на підставі використання даних аналітичного обліку процесу виробництва. Для визначення собівартості продукції за звітний період необхідно до суми незавершеного виробництва на початок звітного періоду додати суму витрат звітного періоду та вирахувати суму незавершеного виробництва на кінець звітного періоду.